ВИШИВКА В УКРАЇНІ

Вишивка - один з найбільш поширених і улюблених в Україні різновидів народної творчості. Її твори – це піднесений світ краси і фантазії, поетичного осмислення природи, схвильована розповідь про думки та почуття людини , світ натхненних образів , що сягають своїм корінням далекого минулого . Мабуть ніколи ми не зможемо довідатися , хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи , свої переживання та відчуття ,бо з огляду на недовговічність тканини та ниток позбавлена можливості точно визначати час виникнення цього мистецтва. Адже зразки найдавнішої вишивки у музеях Європи відносять до V ст..н.е. а пам’ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть. Найбільше вишивок ХІХ століття. Дані археологічних розкопок , свідчення літописців і мандрівників минулого дозволяють стверджувати , що початок мистецтва вишивання на території , яку займає сучасна Україна , сягають сивої давнини і розвиток його не переривався ніколи – починаючи з незапам’ятних часів і до наших днів .
Вишивкою був прикрашений одяг у скіфів . Майже в кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг. А вишивка була найпоширенішим способом прикрасити тканину .
Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Це чудово робила Прекрасна Олена , винуватиця Троянської війни . Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни .У середні віки вишивка стає улюбленим заняттям королев і принцес , придворних дам і монахинь. Жаданою і дорогою гостею була вишивка також і в селянській хаті.Ще ,, Домострой ” радив жінкам займатися вишиванням , вважаючи , що це позитивно впливає на їхній характер , виховуючи такі риси , як терпіння , вправність , майстерність , художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки , бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії , щоб принести радість собі і людям .

Для вишивання використовувалась кожна зручна нагода і досвітки та вечорниці , на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами , і години відпочинку від польових робіт .
Готуючись заміж кожна дівчина повинна була мати багато різних вишиванок. Дівчата змагались між собою в доборі узору , у загальній композиції елементів орнаменту , в майстерності вишивання .
Сьогодні, як і сотні років тому, не старіє стародавнє мистецтво вишиваних рушників, які є традиційною прикрасою українського народного житла.
Рушник на стіні – давній наш звичай. Не було, здається, жодної в Україні оселі, котрої б не прикрашали рушники. Естетична принада за всякчас знаходила місце в помешканнях: у заможного господаря та хатині вдови, в просторих світлицях і затісній багатодітній оселі, хаті з дерева на Поліссі чи приземкуватій мазанці на півдні України – всюди палахкотіли багатобарвні рушники . Вони у нашому побуті живуть і сьогодні .
Хата без рушника, казали в народі, що родина без дітей. У цій оселі – світлій, теплій - завжди відкриті двері для добрих людей із чистими намірами, тут зберігаються й передаються з покоління в покоління давні сімейні традиції. Серед них – прикрашати оселю рушниками, використовувати їх як обов’язковий атрибут різних подій.
Споконвіку він, як вічна людська дорога: від народження й до останнього життєвого шляху. На рушничок стали – побралися. На рушничку прийняли новонародженого. На рушнику подаємо хліб – сіль. Рушник дають у дорогу. Рушником накривають труну. Й у землю опускають теж на рушнику. На заручинах і на весіллі сватів теж перев’язують рушниками . На рушнику ріжуть коровай.
Рушник використовують у нас на Полтавщині , зокрема в нашому селі Крута Балка при будівництві хати. Піднімали сволоки на рушниках . А потім їх дарували будівельникам - теслярам .
При входинах у новий дім вносили хліб на вишитому рушникові.